Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав володільця земельних ділянок: КЦС ВС

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав володільця земельних ділянок. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 358/509/17 (постанова від 23 грудня 2020 року).

Позовні вимоги ОСОБА_1 фактично були спрямовані на повернення із незаконного володіння СТОВ земельних ділянок, які знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав - за непідписаними орендодавцями договорами оренди. Способом захисту своїх прав позивач обрав, зокрема, зобов’язання відповідача передати земельні ділянки за актом приймання-передачі.

Судом першої інстанції встановлено, що оспорювані договори оренди землі є неукладеними (нечинними), оскільки підписані від імені орендодавців іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду в подібних правовідносинах (постанова від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16) дійшла висновку, згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним.

Разом із тим, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, спрямованих на фактичне повернення земельних ділянок, формально пославшись на те, що наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

При цьому, суд не врахував, що ОСОБА_1 має право на судовий захист своїх прав, як власник спірних земельних ділянок, якими фактично користується СТОВ.

ВС зазначив: «У розглядуваній справі, встановивши обставини, які мають значення для її вирішення, врахувавши підстави позову наведені ОСОБА_1 та заперечення відповідача, суд, у разі, якщо вважав, що позивач на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, мав можливість самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію останніх та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору».

Саме на суд покладено обов’язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15 (провадження № 61-18064св18).

Отже, правильними по суті є висновки апеляційного суду щодо часткового скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог ОСОБА_1, спрямованих на фактичне повернення земельних ділянок, власником яких він є.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності підлягають відхиленню, оскільки зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов’язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16).

«Стосовно посилання заявника на дії ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зокрема щодо фактичної передачі у користування земельних ділянок, отримання орендної плати у грошовій та натуральній формі, які, на думку заявника, свідчать про наявність волевиявлення власників на укладення договорів оренди земельних ділянок, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 зазначила, що у праві України доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-59гс14). Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Між тим, статтею 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції до 01 січня 2013 року) договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення договору оренди землі шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований», – йдеться у постанові Суду.

З урахуванням підстав позову та встановлених судами обставин, помилкове посилання апеляційного суду в оскарженій постанові на приписи статті 387 ЦК України не вплинуло на правильність вирішення справи в частині, яка переглядалась в апеляційному порядку.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального та/або допущено такі порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.