Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Новоушицький районний суд визнав 36-річного жителя Кам’янець-Подільського району невинуватим в ухиленні від відбування виправних робіт особою, засудженою до цього покарання (частина 2 статті 389 Кримінального кодексу України), та виправдав у зв’язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Як встановив суд, 18 років тому за крадіжки й розбій молодого чоловіка засудили до 8 років позбавлення волі. У 2010 році Ізяславський районний суд замінив не відбуту частину покарання більш м’яким – виправними роботами строком на 1 рік 9 місяців 25 днів з вирахуванням 15% заробітку в дохід держави щомісячно.
Задля відбування виправних робіт засуджений працевлаштувався різноробочим у фермерське господарство. Та 12 червня 2012 року, відбувши частину покарання – 1 рік 4 місяці 5 днів, не попередивши кримінально-виконавчу інспекцію, залишив місце свого постійного проживання й відтоді не з’являвся на роботі. За прогули без поважних причин роботодавець розірвав з ним трудовий договір.
КВІ направила до поліції матеріали про притягнення його до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування виправних робіт особою, засудженою до цього покарання. Проте за результатами їх розгляду слідчий виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи.
Місце перебування чоловіка вдалося встановити лише через 11 років – 31 травня 2023 року. У червні Центр пробації надіслав до поліції подання щодо вирішення питання про притягнення його до кримінальної відповідальності за тією ж ч. 2 ст. 389 КК України.
Під час судового розгляду справи своєї вини чоловік не визнав. Сказав, що пішов з роботи у фермерському господарстві через малий дохід. Про свій від’їзд усно попередив інспекторів кримінально-виконавчої інспекції. Працював у Бердичеві та Києві, не переховувався, вів звичайний спосіб життя. Були випадки, що його зупиняла поліція та з’ясовувала особу, проте жодного разу не повідомляла, що він знаходиться у розшуку.
Суд звернув увагу, що станом на 12 червня 2012 року (час зникнення засудженого) диспозиція ч. 2 ст. 389 КК України передбачала відповідальність за «ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання».
Натомість станом на 31 травня 2023 року (час встановлення місця перебування) – передбачає відповідальність за «ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських чи виправних робіт».
Ця норма законодавства була змінена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 7 вересня 2016 року.
Тобто суб’єкт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України (в редакції, яка діяла до набрання чинності ЗУ №1492-VIII від 07 вересня 2016 року) є спеціальним: ним може бути особа, яка засуджена до цього виду покарання обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, а не та, що відбуває його на підставі інших судових рішень.
Суд також зважив на положення ст. 5 Кримінального кодексу України про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі.
Відтак дійшов висновку: житель Кам’янець-Подільського району був засуджений до покарання у виді позбавлення волі, яке згодом було замінено на виправні роботи, й ухилився від його відбування, чим вчинив триваюче кримінальне правопорушення. Проте, будучи обвинуваченим за ч. 2 ст. 389 КК України в редакції, згідно з якою до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді виправних робіт, могла бути притягнута лише особа, яка була засуджена до цього виду покарання вироком суду, а диспозиція ч. 2 ст. 389 КК України зазнала змін відповідно до ЗУ №1492-VIII від 7 вересня 2016 року, яка погіршує становище обвинуваченого, тому у його діях немає складу кримінального правопорушення у редакції пред’явленого обвинувачення.
До того ж у судовому засіданні було підтверджено, що слідчий виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 13 червня 2012 року за ч. 2 ст. 389 КК України щодо порушення умов відбування покарання у виді виправних робіт, яка не скасована та чинна.
Вирок набрав законної сили.
Пресслужба суду
_03_03.png)
