Юрисдикція адмінсудів не поширюється на законотворчу процедуру .

3 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув адміністративний позов народного депутата України Мураєва Є. В. до Президента України про визнання бездіяльності щодо непідписання закону протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо непідписання Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо гарантування державних вкладів фізичних осіб» (законопроект № 5553 від 19 вересня 2016 року), направленого на підпис Президенту України 22 грудня 2016 року та зобов’язати його підписати та офіційно оприлюднити цей закон.

Верховний Суд закрив провадження в адміністративній справі, оскільки цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів зазначила, що для того, щоб спір належав до юрисдикції адміністративного суду, необхідно встановити наявність визначених у Кодексі адміністративного судочинства України ознак публічно-правового спору. Першою ознакою публічно-правового спору є участь сторони, яка здійснює публічно-владні управлінські функції.

При цьому у рішенні зазначено, що поняття «публічно-владної управлінської функції» у законодавстві не розкрито. З’ясовуючи, чи належать до публічно-владних управлінських функцій спірні відносини, Суд взяв до уваги пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп/2002, у якому вказано, що учасниками законодавчого процесу є, зокрема, Президент України та Кабінет Міністрів України.

Також Суд урахував правовий висновок, зазначений у постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року, про те, що Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів та Президент України при підписанні законів чи утриманні від їх підписання не виконують владних управлінських функцій, а реалізують свої повноваження щодо законодавчої діяльності.

Таким чином, визначаючи межі поняття «публічно-владної управлінської функції» у контексті предмету спору, Суд дійшов висновку, що відносини щодо підписання закону Президентом України або повернення закону із зауваженнями є частиною єдиного законотворчого процесу, який включає усі стадії: від законодавчої ініціативи до оприлюднення закону.

Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів та Президент України при підписанні законів чи при утриманні від їх підписання не виконують владних управлінських функцій, а реалізовують свої повноваження щодо законотворчості. З огляду на це, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори про визнання протиправними дій при прийнятті законів, при утриманні від їх підписання чи оприлюдненні.

У рішенні також зазначено, що Конституція України прямо не передбачає, як діяти у ситуації, коли Президент України не підписує закон і не повертає його із зауваженнями до Верховної Ради України. Однак правову невизначеність у цій ситуації необхідно усувати в позасудовому порядку, оскільки на ці відносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом 15 днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення у справі № 9901/638/18, провадження № П/9901/638/18.