Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію щодо особливостей визначення початку перебігу позовної давності та стягнення процентів за кредитним договором

ір між сторонами у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) стосувався стягнення заборгованості за кредитом, відсотками, пенею, а також стягнення штрафу (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування. Сторони строк договору окремо не визначили, але погодили термін закінчення кредитування і термін щомісячного виконання зобов’язання.

У постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 Верховний Суд України вказав, що проценти за кредитом і пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду. Цю постанову стали використовувати для того, щоб суди обчислювали позовну давність не з дня, коли кредитор дізнався чи мав дізнатися про порушення його права, а в зворотний бік від дня звернення до суду. Тому Велика Палата ВС вирішила відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду України.

У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата ВС зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати облічувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

Оскільки позовна давність у цій справі до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, то вона спливла і до додаткової вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Отже, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена. Крім того, право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, а вимога про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до звернення до суду є необґрунтованою.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74838904.

За повідомленням прес-служби ВС