ВС: Наявність розписки свідчить про боргове зобов'язання

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор повинен повернути його, приймаючи виконання зобов’язання. Такий висновок зробив ВС в постанові №483/1953/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

26 вересня 2018 року                        м.Київ                               №483/1953/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КАРПЕНКО С.О., КУЗНЄЦОВА В.О. (суддя-доповідач), ОЛІЙНИК А.С., УСИКА Г.І. —

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 3 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23.06.2017 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10.08.2017,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Особа 3 звернувся до суду з позовом до Особи 4 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 6.06.2014 він уклав із відповідачем договір позики на суму $4000, який був оформлений розпискою. За цим договором Особа 4 зобов’язався повернути суму позики до 31.12.2015, проте до теперішнього часу свої зобов’язання не виконав.

Посилаючись на викладене, Особа 3 просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 106699,60 та 3200,98 грн. — 3% річних, а загалом — 109900,58 грн.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду від 23 .06.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт укладення між ним та Особою 4 договору позики, а відтак й факту виникнення відповідних правовідносин сторін, що випливають із договору позики.

Ухвалою АСМО від 10.08.2017 апеляційну скаргу представника Особи 3 — Особи 5 — відхилено, рішення Очаківського міськрайонного суду від 23.06.2017 залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно й усебічно встановлено обставини справи й визначено правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосовано правові норми та ухвалено законне й справедливе рішення.

4.09.2017 Особа 3 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі рішення судів скасувати й вирішити питання по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що написана відповідачем розписка є договором позики, який виник з договору купівлі-продажу, позивач передав відповідачу у власність майно. На думку позивача, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст.1053 ЦК.

Ухвалою судді ВCC від 7.09.2017 відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

<…> Матеріали справи та касаційного провадження 5.06.2018 передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи до ВС відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до вимог чч.1 і 2 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права й не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність рішень лише в межах позов-них вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку.

Договір позики вважається укладеним в момент учинення дій щодо передання предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до чч.1 та 2 ст.207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що здійснений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю, розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У ч.1 ст.1049 ЦК встановлено, що, за договором позики, позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК, якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу, тобто суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що 6.06.2014 Особа 3 на підставі довіреності від імені Особи 6 передав риболовне судно у власність Особі 4, який у свою чергу написав розписку, згідно з якою зобов’язався виплатити Особі 3 до 31.12.2015 $4000 частинами.

14.09.2016 Особа 3 звернувся до суду з позовом до Особи 4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в розмірі $4000.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду від 8.11.2016 у задоволенні позову Особи 3відмовлено.

Звернувшись до суду з даним позовом, Особа 3 з посиланням на вимоги стст.1046, 1047, 1049 ЦК просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики й зазначав, що кошти передавалися відповідачу ще у 2011 році для особистих потреб та ремонту судна.

З викладеного вбачається, що написання відповідачем боргової розписки було пов’язано з відсутністю, при укладенні договору купівлі-продажу риболовного судна, у нього коштів для розрахунку з Особою 3 за витрати, що пов’язані з утриманням та ремонтом судна. При цьому спірна розписка була складена за домовленістю сторін на забезпечення зобов’язання щодо оплати ремонту та утримання риболовного судна.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу боргу, який, за домовленістю сторін, був замінений позиковим зобов’язанням, тому ці правовідносини повинні регулюватися положеннями ст.1053 ЦК.

Відповідно до ст.1053 ЦК за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням.

Заміна боргу позиковим зобов’я-занням провадиться з додержанням вимог про новацію та здійснюється у формі, установленій для договору позики (ст.1047 цього кодексу).

За своїм змістом новація — це угода про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв’язку сторін, оскільки замість зобов’язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов’язання.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав вважати заміну боргу відповідача перед позивачем позиковим зобов’язанням за договором позики, а тому відповідач зобов’язаний повернути позивачу кошти за спірною розпискою.

Відповідно ст.545 ЦК, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов’язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Особа 4, заперечуючи проти позову, посилався на те, що вказана в розписці сума $4000 складає суму остаточного розрахунку за договором купівлі-продажу судна, яку він уже сплативОсобі 3, однак позивач заперечив факт повернення коштів пославшись на наявність у нього оригіналу розписки від 6.06.2014.

Отже, наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу.

За таких обставин колегія суддів уважає недоведеним факт повернення відповідачем позивачу коштів за правилами ст.545 ЦК на підтвердження повернення позики, оскільки боргова розписка залишилась у позивача.

Вищенаведених норм закону суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, не дали належної оцінки борговій розписці, не встановили її правову природу, а тому висновки судів про те, що правовідносини між сторонами, які виникли під час укладення договору купівлі-продажу судна, не можуть бути достатнім доказом існування між сторонами правовідносин, що виникли з договору позики є передчасними.

У зв’язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити та стягнути з Особи 4 на користь Особи 3 заборгованість за договором позики від 6.06.2014 в розмірі $4000, що еквівалентно сумі 106699,60 грн. станом на 28.11.2016 (день подання позову до суду) та 3% річних за період з 1.01 до 31.12.2016 в сумі 3200,98 грн., а загалом — 109900,58 грн.

Рішення Очаківського міськрайонного суду від 23.06.2017 ухвалу АСМО від 10.08.2017 необхідно скасувати, оскільки ці судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За правилами ст.141 ЦПК, з відповідача Особи 4на користь позивача Особи 3 підлягають стягненню понесені ним судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3626,70 грн.

Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23.06.2017 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10.08.2017 скасувати, ухвалити нове рішення.

Позовну заяву Особи 3 до Особи 4 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з Особи 4 на користь Особи 3 борг в сумі 106699,6 грн. та 3% річних за період з 1.01 до 31.12.2016 в сумі 3200,98 грн., а загалом — 109900,58 грн.

Стягнути з Особи 4 на користь Особи 3 3626,7 грн. судових витрат, понесених за сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.