ВП ВС висловилася щодо права Держфінінспекції на звернення до суду з позовом до непідконтрольної їй установи

Сільська рада та товариство уклали договір про виконання робіт на капітальний ремонт приміщення вартістю 21 373 грн.

У ході ревізії, проведеної Державною фінансовою інспекцією, було встановлено недоотримання державним бюджетом коштів у сумі 16 546 грн у зв’язку із завищенням вартості проектних робіт. Зазначене порушення допустив голова сільської ради, який підписав акт прийому-передачі робіт за завищеною вартістю.

З огляду на це Держфінінспекція звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила стягнути на користь державного бюджету завдані збитки в розмірі 16 546  грн.

Окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначив, що спірні правовідносини регламентовані нормами Господарського процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі Держфінінспекція просила скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове – про задоволення позову. Крім того, скаржник зауважив, що органи державного фінансового контролю під час здійснення своїх повноважень діють як суб’єкти владних повноважень, а цей спір стосується реалізації компетенції Держфінінспекції у сфері управління як суб’єкта владних повноважень.

При ухваленні рішення за результатами розгляду скарги Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачене ст. 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», може бути адресоване виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Так, позивачем у цій справі є Держфінінспекція як суб'єкт владних повноважень, правовий статус якої визначено Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з яким їй надано право звертатися до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків. При цьому здійснення органом державного фінансового контролю своїх повноважень (владних управлінських функцій) обумовлює виникнення правовідносин з підконтрольною установою (сільською радою), які мають публічно-правовий характер.

Водночас спір стосується вимоги Держфінінспекції стягнути з товариства завдані державному бюджету збитки, які виникли у зв’язку із завищенням останнім вартості проектних робіт з капітального ремонту приміщення під час виконання умов договору, укладеного між сільською радою та товариством. Тобто, суб’єкт владних повноважень заявив позовні вимоги до юридичної особи – товариства, яке не є підконтрольною установою.

Владних управлінських функцій стосовно відповідача Держфінінспекція не здійснює, а тому й права позивача на звернення до суду з цим адміністративним позовом до непідконтрольної їй установи, тобто до суб’єкта господарської діяльності про стягнення коштів (збитків) закон також не передбачає.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір за позовом суб’єкта владних повноважень – Держфінінспекції про стягнення завданих збитків, звернений до непідконтрольної установи, не має ознак публічно-правового характеру, а стосується господарсько-правових відносин між сільською радою та товариством.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 816/2394/16.

Із повним текстом постанови ВП ВС від 3 квітня 2019 року у справі № 804/13208/15 (провадження № 11-1247апп18) можна ознайомитися за посиланнямhttp://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81139173.